НаЧистоту

Щоразу коли у думках з’являються думки про перемогу України, то всередині багато пустоти. Не зовсім у змозі пояснити чому. Найбільш вірогідно, що через біль.

Він наглухо засів усередині й проривається місцями назовні. Сьогодні один з таких днів. Те, що відкрилося в Ізюмі знову закладає підвалки нашої спільної історичної пам’яті. Це наш біль, який будемо нести далі. Перемога мала б стати новим початком, але що це і як вона має виглядати досі невідомо. Що вона буде означати для кожного окремого громадянина?

У моїй голові день перемоги схожий на день великої жалоби. Нарешті можна вшанувати і відновити пам’ять про тих, кого вже з нами немає. Тих, хто був нічим від нас не гірший, а місцями й кращий, гідніший. День перейде в тиждень й місяць за місяцем ми будемо віднаходити. Людей, історії, пам’ять. Але що буде перемогою?

Щоразу, коли чую думки про те, щоб Господь зупиняв бомби і ракети не розривались ще більше сумую. Скільки розірваних снарядів приходиться на один не розірваний?… Не знецінюю, але сумую.

Дивлячись на перманентні втрати і наше ставлення до цього розумієш, що наше формування, наша зрілість, наше розуміння ситуації не з’являється саме собою. Це певні емоційні, психологічні, духовні, розумові зв’язки. А їх потрібно формувати. Вони не з’являються самі собою.

Співпереживання, розмови, перебування поряд - це теж служіння. І зараз воно має куди більшу вагу. Розповідаючи світу про Ізюм, про Бучу, про Маріуполь ми намагаємось достукатися. Говорячи між собою ми розділяємо біль один одного. Ми отримуємо трохи більше сили рухатися далі. Христос посеред нас. Зараз точно.

“Ісус, не знаю, що говорити. Зараз ніби паралізований. У часи великої скорботи хочеться відмежуватися, не хочеться вірити у те, що це правда. Але ж Ти посеред нас? Правда ж ті люди в Ізюмі були найвільнішими з усіх? Це страшно. Чи є надія? Вона існує поки ми боремося. Чи ти з нами в нашій боротьбі?”

P.S. Перепрошую, якщо цей текст вас зачіпив. Він щоденникового формату і не має конкретної цілі. Якщо вам важко таке сприймати, то розумію й радше пропоную перейти до інших каналів.

www.tg-me.com/us/НаЧистоту/com.na4usto/213

387 viewsedited  Sep 16, 2022 at 21:23

Щоразу коли у думках з’являються думки про перемогу України, то всередині багато пустоти. Не зовсім у змозі пояснити чому. Найбільш вірогідно, що через біль.

Він наглухо засів усередині й проривається місцями назовні. Сьогодні один з таких днів. Те, що відкрилося в Ізюмі знову закладає підвалки нашої спільної історичної пам’яті. Це наш біль, який будемо нести далі. Перемога мала б стати новим початком, але що це і як вона має виглядати досі невідомо. Що вона буде означати для кожного окремого громадянина?

У моїй голові день перемоги схожий на день великої жалоби. Нарешті можна вшанувати і відновити пам’ять про тих, кого вже з нами немає. Тих, хто був нічим від нас не гірший, а місцями й кращий, гідніший. День перейде в тиждень й місяць за місяцем ми будемо віднаходити. Людей, історії, пам’ять. Але що буде перемогою?

Щоразу, коли чую думки про те, щоб Господь зупиняв бомби і ракети не розривались ще більше сумую. Скільки розірваних снарядів приходиться на один не розірваний?… Не знецінюю, але сумую.

Дивлячись на перманентні втрати і наше ставлення до цього розумієш, що наше формування, наша зрілість, наше розуміння ситуації не з’являється саме собою. Це певні емоційні, психологічні, духовні, розумові зв’язки. А їх потрібно формувати. Вони не з’являються самі собою.

Співпереживання, розмови, перебування поряд - це теж служіння. І зараз воно має куди більшу вагу. Розповідаючи світу про Ізюм, про Бучу, про Маріуполь ми намагаємось достукатися. Говорячи між собою ми розділяємо біль один одного. Ми отримуємо трохи більше сили рухатися далі. Христос посеред нас. Зараз точно.

“Ісус, не знаю, що говорити. Зараз ніби паралізований. У часи великої скорботи хочеться відмежуватися, не хочеться вірити у те, що це правда. Але ж Ти посеред нас? Правда ж ті люди в Ізюмі були найвільнішими з усіх? Це страшно. Чи є надія? Вона існує поки ми боремося. Чи ти з нами в нашій боротьбі?”

P.S. Перепрошую, якщо цей текст вас зачіпив. Він щоденникового формату і не має конкретної цілі. Якщо вам важко таке сприймати, то розумію й радше пропоную перейти до інших каналів.

BY НаЧистоту