Чоловік, якому "наружка" МГБ дала прізвисько "Інвалід". Знайомий об'єкта "Тюлень". Київ, вулиця Братська, літо 1952 р.
Фото на приховану камеру.

"Тюлень" - це генерал-майор Яків Тонконогов, могилу якого я вчора бачив на Лук'янівському військовому цвинтарі .
Дивовижну історію Тонконогова колись розповідав Володимир Бірчак: https://gordonua.com/specprojects/uznik-dahau.html

І під час вивчення документів з’ясувалася цікава історія: у лютому 1933-го року тут у Києві на вулиці Ярославів Вал розташовувалося німецьке консульство (зараз це резиденція посла Індії). Навпроти цього будинку було поштове відділення. У документах цієї справи, яка проходила під кодовою назвою «Особняк» є дуже дивні деталі. Наприклад, той факт, що дипломатичну пошту погризли щури. Чому? Свідчення про погризену пошту написано рукою, не набрано на друкарській машинці. Вочевидь, багато дослідників раніше не звертали уваги на рукописний текст. Та коли вчитатися в рукопис, то стає зрозуміло, чому щури прогризли пакет дипломатичної пошти.

Німецький консул збирав шматочки засохлого хліба, який йому приносили німці, які жили в Україні. Він відсилав шматочки до Москви для того, щоби довести, що в Україні голод, і хліб роблять просто з різного сміття. А щури відчули цю поживу у посилці і прогризли в пакеті дипломатичної пошти дірку. Чекісти допитували керівника пошти. А почалося все з того, що поштарі повернули пакет консулу і сказали перепакувати, бо щури погризли. Консул написав скаргу в МЗС про те, що сталося. І почалося розслідування. Як виявилося, кожен шматочок хліба був підписаний німецькою мовою. З агентурних донесень «Китаянки», яка активно спілкувалася з кухарем консула, теж китайцем, про це стало відомо. А саме, що консул приносив своєму кухарю шматочки хліба, щоби той розповів, з чого його зроблено. І, начебто, за словами цього кухаря-китайця, хліб був зроблений з різного непотребу, в якому й борошна не було. От така історія. З одного боку відома, але от без таких деталей, на які раніше ніхто не звертав уваги.

https://glavcom.ua/longreads/dokumenti-kdb-pro-medvedchuka-i-prokhannja-zhirinovskoho-do-sbu-velike-intervju-z-direktorom-arkhivu-sbu-1004438.html?fbclid=IwZXh0bgNhZW0CMTAAAR3NGll9LOQEusj9iRDRQYC8mfCzEh3JzHivqUPijfprqPdJj_90z-76nmw_aem_AUMQmJEPMM58zTGGsavwhF2Ic4qMg2QORrnYmX8X3LKElEV6uNSCFR7E2mjSBrdmrPtcmyCOUMRvVlFJc17yrQaX#lx8tlpcbpm78rrom2jp

Щойно вийшов випуск Телебачення Торонто з одним відомим дослідником архівів КГБ. Я це щодня слухаю, давайте і ви тепер послухайте:

https://youtu.be/dgHseIp1YZg?si=IaVvfPkC5JhlYE_F

1971-й. Редакція Української радянської енциклопедії пише в прокуратуру: в "Радянській енциклопедія історії України" у нас буде стаття про Теодосія Мовчанівського, то ж підкажіть, будь ласка, точну дату його смерті.
Розстріляний 33 роки тому археолог Мовчанівський формально все ще лишався учасником "антирадянської терористичної організації". І КГБ, прокуратура та суд беруться за його реабілітацію.
Паралельно попросивши все ту ж редакцію енциклопедії дати довідку про Мовчанівського як науковця. Енциклопедисти переадресовують прохання Інституту археології, який його виконує. Мене завжди дивували ті довідки на репресованих вчених та діячів культури: а якщо напишуть, що був не дуже видатний - то що тоді, можна не реабілітовувати?

Кілька місяців - і Мовчанівський (до речі, в матеріалах кримінальної справи він "Феодосий Молчановский") реабілітований. Суд шле відповідь редакції енциклопедії: вашу заяву розглянуто, постанову від 8 січня 1938-го визнано недійсною (яку постанову? звідки енциклопедисти мають про неї знати?), справу припинено за відсутністю складу злочину.
Про те, що редакція взагалі-то просила дату смерті, інстанції забули, або зробили вигляд, що забули. І Теодосій (у виданні - Тодосій) Мовчанівський потрапив на сторінки енциклопедії з роком смерті, взятим невідомо звідки - 1940-м.